Місяць
одиноким пілігримом
кружляє серед невидимих хвиль
нічного припливу –
це осіннє шаленство,
відірване від землі,
летить увись зривати квіти
із зоряних лук.
І промінь,
встромлений y серце,
прикує погляд
до ожилих хмар статУй.
За куртиною театру
схованого світу
нездійсненої драми
чи то ритуалу,
де очі зблякнуть
і звикнуть до гри
чорно-сірої трагедії
молитви муз без арфи.
Переливається мелодія
нечутно і водночас так лунко!
Це Бетховен, наче маг,
чарує з ночі Місячну сонату.
