Коли ж Христителя на ложе
В'язничне кинула сторожа
Тетрархова, пішов Ісус
На любу серцю Галілею,
Взяв палицю та, йдучи з нею,
Почав Єванглію звіщать.
Казав: "Збулись часи пророчі.
Вже Боже Царство йде на очі,
Ламайте сумнівів печать!"
(1. 16-21)
Якось ішов собі та мріяв,
Аж раптом Симона й Андрія
Зустрів при морі Галілей.
Були ж рибалками ці двоє.
Він мовить їм: "Ходіть за Мною,
Зроблю я з вас ловців людей!"
Брати покидали мережі
Й пішли за Ним, а вже Він стежив
Двох Заведеєвих синів.
Іван та Яків, теж рибалки,
Полишивши гвіздки та балки,
Пішли за Ним, хто в чім сидів.
(1. 21-34)
Тоді, спинившись при дорозі,
Навчати став у синагозі.
А в Капернаумі гуло –
Подивувався кожен вірний,
Бо ж Він поводився, як рівний
Царям, яких там не було.
А був між ними біснуватий
І він кричав: "Ісусе, з хати
Геть забирайся й там речи!
Хоч Ти й Святий – те бачу зразу,
Але приносиш нам заразу…"
Ісус же мовив: "Замовчи
І вийди з нього, поторочо!"
І той упав, і бився в корчах,
І дух нечистий вразив очі,
В ту мить залишивши його.
І всі жахнулися до краю,
І кожен думав: а спитаю,
Чи це спасіння, чи кінець?
Гляди ж: наказує Він духам
І дух нечистий чемно слуха,
То що ж на Ньому за вінець?
Та чутка йшла по Галілеї
І дивувались люди з неї,
А сонце високо пливло.
То, щоб зібратися на силі,
Андрій і Симон запросили
Його під'їсти, чим було.
Удома ж Симонова теща
Лежить недужа. Бачить те, що
Не зна вона ні хто, ні де,
Ісус, та враз її за руку
І, вмить забувши ревну муку,
До столу жінка їх веде!
Коли ж зайшлося вже на вечір,
То люд, забувши інші речі,
До Нього немічних поніс.
Враз тісно стало коло хати:
Було сліпих і біснуватих,
І Він наказував мовчати,
Коли виходив з кого біс.
(повний текст твору можна знайти тут:http://bukvoid.com.ua/library/oleksiy_ganzenko/yevangeliya_vid_marka/ )
