Значить, тебе мусять так любити.
Хтось мусить мучитись
учитися
любити
так,
щоб вижити.
Аби не бути вбитим.
Інакше
та любов
уб"є його.
І не тому, що більш нема кого,
і не тому, що є кого любити.
То маєш бути ти.
У тебе очі
єдині знають:
в погляді до них
моєму
зрад немає.
І надцяте життя за кілька років,
І неможливість вибігтися з сил.
Я не повірю, що тебе любив
хтось дужче
чи дивніше
чи подібніш.
Їм так не треба...
Прошелестів тихесенько блакитний
кавалок літа.
Ще одне життя.
Ти віддаєш свої?
(таке вражіння,
таке лихе зловісне надчуття)
Ти віддаєш свої мені як плату
за сю любов.
Як щедро віддаєш,
майже сказавши "так тобі і треба".
. _ . _ . _ . _
Ой тихо-тихо, тихо шелестіть
вженеблакитні пурпурові мрії.
Вас засоромили?
І ті, хто вас леліяв?
Вас збурили й притишили двояко?
Ой тихо, тихо, ой не треба знаків,
багатозначностей і безвісних мовчань.
Не треба рвати часу починань
в скупі шматки і кидати немов
в пащеку вовка.
Не голодна.
То місяць виє зверху. Я на нього
пожадливо дивлюсь
і тихо-тихо...
ш-ш-ш...
і тихо.
тихо
