Сьогодні ти на полі бою…
І хоча вже стихли вибухи, постріли і скрегіт холодного металу,
Ти все ще там.
Твої опущені руки, твоє змучене чоло, твої налякані очі
Увесь ти – у пилу і розпачу, щедро вилитому на світ гуркотом гармат.
Ти втратив своє військо, яке полягло, здається, на заплакану землю.
Ти не помітив, як розцвіли і дозріли сади.
Ти не дослухав пісню раннього птаха.
Твій сміх не став її дарунком.
Ти воював…
Милі руки і слово правди ти обміняв
На холодний піт і шепіт безнадії.
І сьогодні ти не переміг.
Сьогодні на цьому полі ти сам. Похилений воїн. Дитя поривань. Зневірений подорожній…
Рани твої ще кровоточать минулим. А серце ридає і голосить мовою страшних снів.
Зведи очі, сину. Подивись. Он там світ, який ти відкладав на завтра.
Там – те, що забрала у тебе війна. Війна на боці блукаючих.
Твої сімнадцять м’язів все ще можуть продукувати усмішку.
Давно ти не користувався цим дарунком.
Відпочинь, о воїне. Роззирнись. Рать твоя, мов дим, розвіялась.
І тепер ти бачиш сонце, під яким народ цей гартував сталь проти свого ворога.
Батько проти батька, син проти сина… Де ж взяти тих очей, щоби
Оплакати кожного?
Звитяга твого роду не покриє суму полишених.
І гордість нації не зітре рядків про смерть із книги минулих днів.
Ти дихай, дихай!!! Перед тобою путь.
За руку тебе вестиме прозріння. Ти ж зрозумів.
Кров ворога нехай не буде тобі гаслом.
Страх ближніх вже не твій уділ.
Руки твої, ослаблені від мечів нечестивих,
І серце твоє, ослаблене від поривань порожніх,
І очі твої, ослаблені від марноти світу,
Буде зцілено…
Якщо ти сам хочеш.
Бо сила Його у твоїй слабкості, а ти, о воїне, слабкий…
Сьогодні ти на полі бою.
Завтра ж, на тебе чекають вдома…
