і 24 роки
24
так багато
так мало
але так довго
мучитися
так довго плакати
та довго питати
чому так помилилась
чому так боляче
чому так інакше
не так
не те,
про що мріяла
ГОСПОДИ
чому?
і нині намагалася довести
чоловікові
і нині намагалася пояснити
і нині намагалася
що ти вічно намагаєшся?
що ти вічно хочеш сказати –
оте
невисказане
невисловлене
оте
що вічно болить
я – не твоя
я – твоя
тільки ж не служанка і не раба
я – твоя дружина
кохана
а якщо ти цього не розумієш
не знаєш
не сприймаєш
- мені не варто жити
- принаймні, не з тобою,
- принаймні, не в цьому житті
- принаймні , не в цьому приході у світ
- БОЛИТЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬ!!!!
і оцей м'який знак – такий твердий ,
такий гострий,
як лезо сокири,
що відрубує мене від мого коріння,
від моїх основ, від мене – самої себе...
а як же отому бідному бузку без кореня – сама бачила – увесь травень пнувся – намагався – розквітав навіть – як я!!!! – але прийшла червнева посуха – і зів׳янув ущент – в три дні...
бо корінь його підрубано
дбайливими сусідами
бо їм він заважав
дивився в очі їхніх вікон
білими
чистими
очима
і їм ставало
боляче, задрісно, гірко –
і знайшли вихід –
підрубали корінь...
Господи, як же добре небу – плаче дощем із сливових хмар,
Боже, як добре рікам –
їх перповнюють сльози – вони вихлюпуються повінню
на луки. поля, ліси –
вони увесь свій біль виливають –
світові.
А я – маю тільки слово –
аби вилити усе наболіле.
24 роки
скоро буде -
25
і буде моє слово – срібним.
