по небесній падалиці
в сосновому тумані до колін
вранішньою гущавиною
свіжою стежкою завширшки як подих уві сні
біжить дівчина
повітря навколо неї дзенькає мов бите скло
ноги землі наче й не торкаються
стан перетягнутий двома сувоями полотна
навперехрест
країв не видно
вони десь високо
сорочка біла у плямах від роздавлених полуниць
у руках подрана хустка
за ногами тягнеться хміль і сині листочки
трава обабіч шарудить
то перепілки йдуть слідом
пошепки несуть недобру звістку
у неї летючі коси
але там заплутались рибини зір
і схиляють голову назад
у неї легкі руки
але на пальцях посідали великі нетлі
і рук не підняти
у неї гострі очі
але випари з далеких боліт намочили вітер
обліпили його очеретяним пухом
щоб він оглух
у неї палкі вуста
але дальні верби випустили геть усю свою гіркоту
і скривили їх
зовсім недалеко місток
але йти все важче
попереду виростають небачені лопухи
встають із землі соляні стовпи
а ззаду гупають сліпі боввани
хочуть схопити
хтось могутній з самого серця лісу
намотує на лікоть стежку
і повертає назад
шипшина дряпає руки і гукає
марнота марнота марнота
не втечеш не втечеш
там твоя кров твоя кров
ноги обплутує жимолость
від мосту назустріч іде мати сліз і зітхань
несе пера павичі
і лапи павучі
земля під нею тріщить
ріка за нею висихає
і втекти вже не можна
весь луг займає її чорна пісня
про любов і зраду
а тіло заплутують
її сухі пасльонові коси
