Чи хоч хтось бачить те, що ніяк не побачу я?
Елегійні квітки замість цих смітників і бруду,
Попелюшок та принців - не гламурованих лярв
і політикопапіків, що переплюнули Юду?
Чи нікому не коле ув очі шило брехні,
Коли звинноязикі горланять про неньку й мову?
У ефірі за спинами сморід: - Реформам – ні.
Але пики на спинах пробекають гасла знову.
Їм жереться удень, та чомусь не спиться вночі…
Чи то шлунок бунтує опісля ікри й пачулів?
Як помреш, депутате, в труну візьми і вручи
ангелятам хабар. Мо’ сядеш тоді одесную.
