Вже світає… У небі мазками розкидано хмари.
А на мапі життя і у світі – мазками фронти.
Ми без воєн зростали та лихо підступне примарно
Із минулих віків у прийдешні будує мости.
Люди з бідами в серці кружляють провулками міста,
Люди з горем в очах псевдосміхом заходяться враз.
Ми не бачили куль. Ми не чули шаленого свисту.
Та тяжким божевіллям хворієм від зрад і образ.
На обличчях чужих - обелісками продана совість.
Нам би впасти й поглянути в небо у пісні молінь.
Не почуті! Не чуючі. Хто ми? Не писана повість
Ще не втрачених, але блукаючих вже поколінь.
Дай нам, Боже, пізнати науку про добре й погане.
Дай надихатись і не дозволь обірватись струні.
Хай не зломиться час! І у скронях звучить наостанок
Як набат «Ми не втрачені – ні! Ми не втрачені – ні!»
