І пустка священною стане на дотик -
на дотик безчутного..
не болить, не пече
Священною тишою мертвих..
де трава не голосить,
де ріка не росте далі
за сльозину засохлу в оці..
І ніч - не темнота,
і не зорі на її подолі,
лише сіре аморфне присутнє тутешнє теперішнє -
ВОНО -
і ВОНО оволодіває
нас!
..бо не болить, не пече і не стýдить..
і не зворушує застояні води
ноктюрном проминyщості,
дзвінким переливом крапель дощу,
чи текучістю
пісочних зернин..
І коли пустка
нескінчення
глухою пустелею стане -
ЧАС тут зовсім не-Dо-Rе..чний -
недо-речений.
надто речовий.
не-речий.
не-річний..
..речи**..
РЕЧИ = КРИЧИ!!!
Кричи,
скільки сили стачить,
криши
свій терпкий хліб і уявні хвилі
дев´ятого валу
пo гребенях розквітлої червневої луки,
моторош (за)дзеркалля
непорушних небес
і жени навперейми
з вітром чимдуж і чимдалі
за
видимий обрій,
хапай, виривай сльози з очей, сій ними землю
і кричи на весь голос!
Поки зв´язки не витримають
цю силу німих СЛІВ - БОГІВ..
бо... ВОНО - це нескінченне ТЕПЕРІШНЄ..
воно Є! - Є у своєму фосфорично-флюїдному плині
без початку й кінця..
бо воно Є. І його НЕМА..
Оу, Є-є-є-є--
абсолютна
абстракція..
