Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44505
Рецензій: 87040

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія балада

Балада про джерельну воду

© Ніка Новікова, 05-06-2011
У венах її шаленіє не лють, тільки чорна холодна вода і
вона не розкаже нічого, ні рідних, ні імені не пригадає,
лежатиме тихо, на грудях ховаючи ніж із руків*ям коштовним,
і зникне на ранок, до того як вичахне небо, обпечене повнею.

та варто лише сколихнути повітря чи надто затримати погляд
на пасмах, що в*ються гілками вздовж тіла, сплітаються вимоклим пір*ям,
на шиї, що сліпить, мов біле колюче каміння в святому струмкові,
намисті із вовчого зуба, або на ножеві з коштовним руків*ям,
як темрява лусне, і схопиться діва розбурханим кроками листям.
повітря запахне водою; побачиш: крізь тіло світитимуть зорі.
і доки вона говоритиме тихо, ти втричі тихіше молися,
і згадуй коханих, і згадуй забутих, допоки вона договорить

про те, як тієї весни розлилася вода й затопила пів світу.
крізь глину спиналась до сонця трава, шаленіла любов і від світла
ховалась у серце, життя випивала, пекельна, немов лихоманка.
і діва до нього пішла, розплелася й лишилася з ним до світанку.
- я йду. ніби глина, я тілом належу дорозі! ти, дівчино, звісно,
захочеш - збирайся зі мною, а ні - забирайся до пекла! - казав він.
- я йду! наче зламане гілля, я тілом належу тобі. подивися:
назад не приживиш, я в тебе вростаю; мов кров*ю, густими сльозами
укрилися злами... - казала. і терпло нестерпно у грудях, і хижа
дорога відтоді в*язала вузлами, ламаючи зламане гілля.
і якось зимової ночі у повню між висохлих ніг роздоріжжя,
її він зміняв на ікласте намисто і ніж із коштовним руків*ям.

та дня не минуло, як вирвала серце, у пустку холодну у грудях
набрала каміння й води зі струмка, а любов поховала в струмкові.
і довго блукала, допоки у повню, налиту гарячою кров*ю,
зустріла його у сільці роздоріжжя, і вирвала з нього коріння,
яким проросла. у холодні вуста цілувала. у глину дороги,
неначе у льолю, сповила. і лезо із серця виймала ще теплим;
із шиї знімала намисто із вовчих зубів; а на зранені ноги
джерельна стікала вода із грудей, і нічого у грудях не терпло...


як буде світати, дивися на неї. уважно і ніжно дивися,
як вітер гойдає вологе волосся, як пестить її, та не гоїть.
і поки вона говоритиме тихо, ти втричі тихіше молися
про глину і роздоріжжя.
про ніж і про вовче намисто.

про чорну зурочену воду.  
нехай вона стане святою.  




.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Грабар, 06-03-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Любов Долик, 10-06-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© emo, 06-06-2011

Ух... який моторошний і прекрасний вірш...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Наталка Ліщинська, 06-06-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Коляда Роман, 06-06-2011

правда,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© K O, 05-06-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ганна Осмоловська, 05-06-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.3926568031311 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …