Я твій погляд несу через роки і відстані,
кожну мить, наче свічку у теплих руках.
За тобою сумують листи невідіслані,
розмовляю з тобою я тільки в думках.
У мовчанні я сильною бути стомилася,
скільки зим за вікном проминуло з тих пір.
У байдужому натовпі ми розгубилися,
щось зламалось тоді у тобі і мені.
ВІН:
Як я міг проминути, пройти, не прислухатись
до таємних мелодій твоєї душі?
І тепер вже мені не знайти, не достукатись
до минулого, що я колись залишив.
А учора приснилось, а може причулося
поміж шепоту крапель нічного дощу.
наче пісня забута, любов повернулася -
я твій голос так ясно і чітко почув:
ВОНА:
У мовчанні я сильною бути стомилася,
значить ждеш, наших зустрічей ти не забув.
У людській метушні трохи ми забарилися,
почекай. я до тебе нарешті прийду
