Скинути попіл і йти в бескінечність вулиць.
Згубити себе в лабіринтах його переходів.
Забутий всіма з потайбіччя прибулець.
Пливу у тумані урбаністичних мелодій.
А ти ховаєш себе за шторами часу.
Надієшся обманути Хроноса поступ.
В глибинах душі хорониш образу.
До сердця свого обмежуєш доступ.
Та все це полуда , що сковує рухи.
Хоронить надію під сірим гранітом.
Засліплює погляд , приглушує звуки.
Дефрагментує у байти і біти.
Закрий скоріш очі та дай мені руку.
Тепло від долоні мов осені квіти.
Потрібно лишити , забути , віддати.
Та пухом кульбаби по вітру летіти.
