I
То була субота…
Марусі на праці -
Буде тільки зрані.
Діти із науки
Щось не приїздили:
Леська десь у Львові
На педика вчиться
Чи на істеричку…
Місько у Франківську
У нафти та газу:
І казав синочок-
Геолухом буде
І до Нафтогазу
Піде замість Бойка…
Я один, як щіпка,
Так тоді сі змучив -
Цілий ден в дорозі
Та і коло хати
Мав також роботу.
Та все по поридку
Треба розказати.
Засвітив я лямпу,
Запалив я м в кухні,
Поставив баньик -
Підогріти зупу,
Газу щос так мало,
Курва його мама,
Ліпше у времьонці
Дровами палити.
Шляк би його трафив
того Бойка з газом!
Та загрілась зупа
Десь мінут за двадціт-
Вже так зголоднів я м,
Що пів хліба зїв би.
Поліз до пивниці,
набрав відро бульби
І само собою
Слоїк із горівков,
Що стояв у бульбі
Ще із того тижні.
Витягнув з креденца
Шкляний мій килішок,
Що слугує мені
Років зо пьитнадціть.
Нарізав я м хліба -
Пару байд й горбушку,
Добрий хліб Марусі
Навчилась пекти,
Як не стало в склепі
Хліба при Совітах.
З того чису тільки
Там муку купую,
А Марусі дома
Хліб пече як злото...
Сів я м на бамбетель -
Думав їсти зупу
Був таким голодний,
що ніц я м не видів.
Лиш відкрив я м писка -
Кум мій прителіпав.
Каже:
«Слава Йсу, дай боже,
Як ся маєте нині?
Дайте, куме, помпки,
Бо спустив мій ровер,
Хтів я’м був до склепу
Купити си рижу
Та така біда вот,
Так що вибачийте,
Що не дав поїсти».
Я кажу ‘му: «Куме,
Що тут вибачити -
Сідайте до столу,
Вип’ємо за ровер
І мої пацьита,
Бо купив я’м нині
Двоє в Болехові,
Тільки вот приїхав
Із годину тому.
Такі двоє файні -
Ото кнур і льоха,
Він на 10 кіля,
А вона на 8.
Зараз у кучині
Бігають по стайні»
Я дістав з креденца
Ще один килішок,
Дістав куму миску
І налив ‘му зупи.
«Ну давайте, куме,
За ваші пацьита
Най ростуть здорові
До самої смерті,
Як прийду колоти
Вже перед Рождеством»
Сіли ми із кумом
І літровий слоїк
Був приговорений
За мої пацьита
Десь за півгодини.
II
Потім ми файнезні
Вийшли покурити,
Бо вже так хотілось,
Що повьили вуха.
В хаті я не куру,
Бо моя Марині,
Як зачує диму,
То вивчить по ночах,
Кашляє страшенно
І спати не може -
Й маю офензиву
Кожен раз по тому,
Як закурю в хаті
Коли вже не можу…
Але ден був файний -
Май лиш начинавсі,
Так що можна було
Під горіхом сісти.
Кум як пан фалиський
Витягнув «Орбіту»,
Ну, а я свої вже
До яких привик я м -
Рідну «Верховину».
Затягнув із файки,
Та трусились руки
Від отої дози
Що припік я сьирков
Куму трохи вуса,
Але то нічого
Проти того було,
Що нас ще чекало,
Та і кум був пяний,
Що лиш облизавсі
І отов же зупов
Погасив пожар той.
Каже кум:
«Може знайдеш куме
Мені оту помпку,
Що ж я скажу Гані,
Як прийду додому
З пустими руками.
Знаєш мою Ганю -
То така кобіта,
Що і дідька з хати
Вижене і скаже,
Що отак всьо й було»
Що мав я робити,
Та пішов до шіпки
Пошукати помпку,
А кума приперла
Та літрова доза
(Як казав він потім)
І забіг до стайні
З дзигаром у писку.
Став си серед стайні,
Спорожнив жолудок
Від отої зупи,
А ще не увидів,
Як з його «Орбіти»
Попіл впав на сіно,
Що приніс для пацьок
Би лежьили мьико -
І затліло сіно
Від дзигара того…
Я в той чис у шіпці
Розгрібав завали
І шукав му помпку,
Шляк би її трафив…
А мій кум під мухов,
Як виходив з стайні,
Зачепивсь ногами
За поріг високий
І впав перед стайньов,
Як той бусьок в небі -
Руки ніби крила
Ноги фюзельижом
І лежить як мертвий
Чи забув як дихать…
А двері відкриті
І мої пацьита
Вибігли із кучі
І шубовсь із стайні.
Я собі у шіпці
Помпку ту шукаю -
Коли чую Бровко
Мій чогось загавкав.
Розриває горло,
Ніби на злодія…
Ще ніколи в світі
Він отак не гавкав,
Хоч прожив тут в буді
Років зо дванадцьить.
Думаю: «Що сталось?»
Там і кум надворі,
То ніякий злодій
Не попреться зараз
Як на дворі видно
Хоч і сонце сіло.
Вибіг я скоренько
Із тої шіпчини,
Перед собов вижу
Отаку картину:
Дим шурує з стайні,
Двері, гай, розкриті,
Кум лежить в баюрі
Носом до віходка,
А мої пацьита
Тульится до нього
Як отой горбатий
До сніни й не знають
Чи то їхня мати,
Бо ще свіже й тепле…
Перше що зробив я,
То прибіг до кума,
Свинтуси розбіглись
На чотири боки.
Пару раз по писку
Дав руков му лівов,
Бо у мене права
Ой яка тьижезна
І боявсь що буде
Мати кум струс мозку,
Якщо він лишився
Ще хоч трохи в нього…
Залупив кум очі,
Ворохнув бровами
І зумів спитати:
«Що зі мною стало?»
І знов відключивсі
На штири мінути.
Я лупив по ребрах,
Знов лупив по писку…
Кум мій як статуя
Білий був - гіпсовий…
І згадав я раптом,
Що маю в дровітні -
У своїй заначці
Півлітрову чвертку,
Сховану від жінки
На всякий випадок.
От такий випадок
І настав смертельний,
Треба було кума
З пекла виручьити.
Витьиг із-за дров я
Ту святу водицю,
Кумові до писка
Притулив, і чудо -
Аж затрясся кум мій,
Очі сі відкрили
І дивились в небо
Широко –широко…
Тут розкрив він писка
Вицідив лікарство,
Що я й не помітив
Як фльишка зпустіла…
«Куме що сі стало,
Звідки дим шурує,
Чую шос не ладне,
Треба підійматись!»
Так проснувшись з пекла
Кум мій став казати,
І з цебром повнезним
Залетів у стайню,
Вилив усю воду
На горівше сіно
І на ту кучину,
Де недавно свині
Мали де приткнутись.
Лиш одні обгарки
З дощок ялинових
Залишились з кучі…
Я не встиг сказати
Ні одного слова,
Як мій кум питає:
«Де твої пацьита?
Чи отут згоріли?
Чи вже шляк їх трафив?»
Подививсь навколо,
А вони під сітов
Рили рилом яму
І тоді ми з кумом,
Як ті негри чорні
Із низького старту
Рушили до сіти.
Як я впав на льоху
Вже не памятаю.
Та вона кричала,
Квікала, крутилась,
І мене за литку
Іклами вкусила.
Я лиш встиг схватити
За хвоста ту свинку,
А воно скажене
Як змія ввернулась
І як шарпне з криком…
Вдарило по пиці
І в руках у мене
Один хвіст лишивсі,
А воно противне
Гулькнуло під сіту…
А мій кум на кнура
Злість усю потратив,
Й пальцями у рило,
Як в розетку втрапив
І отой маленький
Кнур на 10 кіля
Вдарив кума током
І кум своїм пальцьом
Роздер йому рило…
І розбіглись в боки -
Кум упав під сливков,
А пацьи під сіту…
Верещав і кум мій
Ще сильніш за нього,
А потім із злості
Перескочив сіту,
Що я й не угледів
Як він на тім боці…
Отак ті пацьити
Утекли під сітов.
Чи від виду кума,
Чи від болю просто
Так вже верещили
Й по городі бігли,
Що сусідки Каськи…
Я не так як кум мій
Трохи оговтався,
І хотів теж скоро
Перелізти сіту
Та я м зачепивсі
Гачами від споднів
І роздер як кажуть
«По саме хазяйство»…
Бачив спину кума,
Як висів на сіті,
Як лоши скакав він
По полю, і грива
Розвівалась в боки
І грудки летіли
В нього з «під копитів»…
Після тої чвертки
Став він як ракета,
А іще зарядка
Током у розетці
Дала певне силу…
Й тут мені здалося,
Що таке десь бачив
Про ковбоїв в фільмі,
А може й приснилось…
Віддалявся кум мій,
Тікали пацьита
В сітники дуброви
В напрямі до рампи,
Де ліс зеленіє,
Де ніхто на світі
Вже пацьит не знайде…
Бачив я, висівши
Тут собі на сіті
У подертих сподньох,
В кольорових швінках,
Маринині руки
І кілок дубовий…
III
…То було в суботу
Років три чи штири,
Нє напевно більше,
Бо вже маю внука
Від моєї Лесі,
Що лишила школу.
Внук вже кличе: «Діду»
Як сиджу на призьбі
Й палю «Верховину»…
Вже і Місько більше
Не вчиться в Франківську,
А рванув до Польші
Гроші заробльити
І робить у пана
На свиньичій фермі
(Шляк би їх всіх трафив),
Але вже з півроку
Ніц не висилає
І нема ні листа
І нема пеньондзів,
Олігарх пацьичий -
Скурвий син той Місько…
Вже і кум не їзде
На отім ровері,
Що хотів качати
Спущені колеса
Бо попав під ровер
Що асвальт толочить -
Слава богу тільки
Повредив му ногу…
Казав старий Фіцко
Той пильинський дідо,
Що живе у лісі,
Видів він ту пару
Кнура того й льоху
Вторік восени
Десь у кукурузі -
Кнур з роздердов рийков
А вона безхвоста…
Чорні і патлаті,
Як ті партизани,
(Лиш зірок не видно)
Йшли від того місця,
Де го (Фіцка) була
Козарів грибниця
У Щінскому лісі.
І попід дубами
З рилами як трактор
Йшли у Камаральний,
А за ними троє
Маленьких пацьиток…
Я не знаю, люди,
Чи му можна вірить -
Бо була розмова
Та у магазині,
Коли хлопи пили
По сто грам в неділю,
Якраз по футболі,
Як йшли з стадіону…
Може то і правда
Може то є байка,
Та я від Марусі
Добру памьит маю –
Гулю ніби бальон
В інтереснім місці -
Що звязивсі з кумом -
Стайню підпалили,
Подер нові сподні
І пропив пацьита…
