Чим живеш, подруго?
Давно не бачились,
давно жодних інформацій..
Отже, доповідаю:
живу, поки живу.. а це означає -
колообіг банальностей з іскоркою чогось незвичайного..
наприклад, сон про те, що пейзаж дитинства
(некошені луки, золотоколосе поле, медоносна стареча липа, сосни,
джерело і жаб´яче вечірнє кумкання) - ще не знищений..
наприклад, що мрії про пригодницькі подорожі за небокрай
збуваються -
все залежить лише на радіусі уяв..
про те, що родина ще нерозбита на калейдоскопічнi фрагменти,
для цілісноті яких є необхідністю дзеркало..
що крихке, дзеркальне "я-буття" лише ще в зірках..
і що голова - це такий собі прозорий глобус,
в акваріумі якого - цілий Bсесвітній океан..
Отак живу -
час непісочний
сиплеться між очима,
наче зернятка світла,
сочиться між пальцями,
між точними ударами
по клавіатурі віртуальності-
забивання цвяхів у дошку
невіртуальну..
Що ще сказати, подруго?
Що ще трохи - і з нами - дошка?
Нехай так..
Але най та дошка стане
футляром для наших пісень..
Бувай, подруго.
Цілую,
срібнолунна моя
лісова конваліє..
