Ображеним псом ліве колесо скиглить,
кобилка, відчувши батіг, стрепенулась.
Та грози травневі давно проминули
і осінь льодком на дорозі застигла.
В селянських очах - незворушне терпіння
і лагідний блиск стограмової втіхи.
Розтанули прикрощі, згинуло лихо,
над обрієм до безтурботності синьо.
Десятками літ між кобилячих стегон,
як жорнами, перетиралася доля.
І впала за возом паруючим его,
каштанами краєм замерзлого поля.
А хтось заглядає в космічні простори
чи влади шукає для повного щастя...
То все - метушня. Бо сьогодні на часі -
що збіжжя в мішках і картопля в коморі.
