А пам*ятаєш як ми весною
ходили за руки,
там де трамваї ходять у небо?
Коли я плакала, ти давав мені свій носовичок
Це було настільки зворушливо,
що я плакала ще і ще...
Аж до поки ти не приводив мене додому
і ми відчиняли вікно у синє чисте небо.
Здавалось все майбутнє наше
Світ наш, а ми володарі всього часу
Голуби, які ходили по шибці
своїм білим нагадували усе, що - недоторкане
і чисте
і чисте.....
і ми грали з тобою мелодії.
Ти мені стрічки блакитні, як те небо на спині заплітав
і прикладав до них увесь стан нотний.
Там були такі виражі!
і контрабаси і віолончелі, скрипки!
Яка була мелодія прекрасна...
Напевно від тієї магії і вивернулись
наспід обоє, бо тепер
На згадку, усе це лиш на згадку.....
