Я пропливу
водою
в очі твої і скроні,
в душу,
у неприкаяну,
я проросту туманом.
Води холодні винесуть
спогадів білу гущу.
Вітер дмухне світанковий –
їх у тобі не стане.
Хай непоквапна осінь
ставить тобі загадки,
хай розкриває очі
на речі
фатально прості.
Я вже не буду.
Досить.
Переселюсь у згадку,
в літній і дивний спомин.
Ти,
якщо хочеш,
пусти,
якщо не хочеш –
згадуй,
навіть, як можеш –
забудь.
Впала одна із райдуг,
порозливала ртуть.
Змило її
дощами
в холод осінніх рік.
Серце
(яке – не камінь!)
спогад
обпік...
