«ЇЙ ВЧОРА ЩЕ СІМНАДЦЯТИЙ МИНУВ»
(Медсестерам Великої Вітчизняної війни присвячується)
Вона не плакала, щоб сили берегти,
Кусала аж до крови спраглі губи
Ті кроків може сто, щоб якось доповзти
Під перехресним через смерть і трупи.
Їй вчора ще сімнадцятий минув,
Та їй би тільки жити і кохати,
Дівчисько, дитинча – і на війну
Під перехресним в котре помирати!
Вона сьогодні шостого бійця
Із-під вогню від смерті рятувала.
Гармати били, били без кінця
І все навколо рвалось і стогнало!
Ще кроків п’ятдесят, а може й ні,
А там свої і там вже легше буде,
Бо на війні завжди, як на війні…
«Солдатику, терпи…» - І раптом груди
Щось обпекло… і змовкло все немов,
В очах край неба сивого згасає,
А на її дівочих грудях кров
Червоним маком буйно зацвітає…
