Стьожкою шовку і золота
світло по стежці -
іскриста комашня
між віттям
салатових мережок..
Весна з лагідним обличчям
та ще отруєною
усмішкою -
наче дівчина, що
не вірить
у солодку свято-грішність
кохання:
Милування
гладкою
панорамою здалеку
бува миліше,
ніж відчуття
свіжого терня
під шкірою..
А тіло.. а тіло
прагне свого..
а душа
би просто
летіла!
..cтьожкою чéрвiнi золота
в´ється лісна доріжка-
набрякле при заході сонце
ледь-ледь порскне
і бризне
весняною
невгамовною
пристрастю..
