Ця вишукана грацiя вмирання:
Гай, наче сонце хворе на сухоти.
Наповнений жовтневої скорботи,
Червоний лист спалахує востаннє.
А річка зачаїлася в туманi ,
Напевне, хоче зиму обдурити.
Ти вiдчуваєш, що можливо жити,
Втрачаючи найкращi сподiвання,
Протринькавши непевний спадок часу,
Прогледiвши архiпелаги вдачi.
Можливо доживать... Так астра в’яне,
Чи лiтня хвойда, до розпусти ласа,
Яка вночi за молодiстю плаче,
Коли одна i не занадто п’яна.
