Я подумки посеред ночі розтоплю
стару, кахляну, ще ледь теплу піч
і притулюся до неї спиною -
а біля мене змерзло затремтить
руде котя та згорнеться в клубочок.
І у руках триматиму гарячий чай,
що з нього дихають кориця й помаранчі -
а поки що далечини передчуття
залізе під гілля різдвяної ялинки...
Та на столі вже сонно мружиться свіча.
Навколо неї - шкарлупиння.
І ось - обручка, лялька, ключ і таїна -
сьогодні з подругами вже наворожились.
Десь за вікном скажено біситься зимовий вій,
жбурляє снігом у змертвіле скло -
на нім малює квіти й зірки без душі
й усім назло - собі назло
у комині гудe і вовком виє...
А тихий спокій - це було давним-давно.
І ясний образ - наче вчора:
так ніжно заколисує печі тепло
й немовби вогником рудим
котя муркоче y моїх долонях.
