Вітер
На підвіконні
Крізь скло у мої долоні,
Крізь груди у душу на виліт, як птаха в польоті
Невиннім…
Летить поза мрії, зірки, планети у вічність
До Тебе.
Сонце
Коло серця малює люстерко із надер буденного світу,
Так тепло!
Не знаю куди вже безтямне тепло те подіти.
Тому віддаю, як дощ по краплині – росою.
Аби лише бути, мій любий, поруч з Тобою.
У пломені дихання й жару,
У шепоті губ на кінці язика
Зімкнувши у коло словами
Краплину німого тепла
Розтопив бездоганно
У сплаві з Любові,
Любові ім’я.
Змалював на жарині чуття
Образами вилив із лави
Голубі небеса…
А за тими ланами із моря і вітру на околицях чудесного світу люди чекають кінця.
Ти скажи їм, мій божественно світлий - у кінця є початок – Життя.
