Спустоошена душа втікати хоче
І серце рветься відчайдушно із грудей.
Болючим тягарем гнітять щоночі
Думки про неможливість всіх ідей.
Вдаряюсь об стіну нерозуміння
Та знову піднімаюсь і біжу.
Заплуталась у нетрощах сумління,
Залізла у багнюку і сижу.
Можливо це не все чого я хочу
Мені себе все важче зрозуміть.
І знов удар об стіну - знов підскочу,
Щоб далі бігти,думати,творить.
Але навіщо? - Непросте питання.
Якби могла,відповіла б сама.
Здається все,ця мить була остання,
А далі - пусто ,темно і зима.
