Пощастило сьогодні безпритульному діду:
З якогось дива грошовитий гуляка,
Мабуть, після доброго з трунком обіду,
Дав йому пляшку, ще й сотню за щиру дяку.
Дід купив собі рибку, а також півлітра пива,
Ковбаси, помідорів, дві чорні хлібини.
Обличчям його блукала посмішка щаслива,
Як він заглядав, наче в казку, в свою торбину.
Старий обережно заліз на горище будинку,
Де в закутку темному він рахував свої ночі.
Сонце сюди зазирало лише на хвилину.
Відводило погляд і в зелах ховало очі.
Старий наливав собі в склянку, згадував давнє,
Надривно кричав котяра, прохаючи їсти.
Роки молоді – таки ж бо були вони славні,
Здавалось назавжди яскраве, веселе, барвисте.
Дід наливав, шматочки кидав тварині:
«Бачиш, котусь, як мене закрутило кляте.
Треба ж було тоді померти дружині,
Коли я на лихо дурень попав за грати.
Ти від природи, тобі бомжувать по закону.
Звик я, та віриш, деколи вмерти кортить…»
Потім бездомний співав про етапи й вагони,
Далеку Мордовію і Чорного моря блакить.
На денці лишилось, дід склепив поволі повіки,
Став малюком та стрибав біля мами.
Грала музика, раділи музики,
А зірки лукаві сміялись над нами.
