«СЛОВА ТВОЇ, МОВ ГОСТРИЙ НІЖ»
Чому слова твої, мов гострий ніж,
Так ранять душу? Я всміхнусь, не плачу,
А ти тоді розгніваний мовчиш.
І знову я сміюся, мов не бачу.
Лише вночі обличчя затулю
І волю дам гірким сльозам, невтішним.
Очей з жалю до ранку не стулю
І Богу шепочу: «Прости нас грішних».
…
Чому слова твої, мов гострий ніж,
І холод у очах такий пекучий?
Ще більше раниш серце, як мовчиш,
Гірке твоє мовчання і болюче.
Я знаю, ти жалієш за усім,
За тими легковажними словами.
Минеться. Жаль, мов крапельки роси,
Впаде на щоки дрібними сльозами.
