І
Я - в кожнім подиху землі.
Я з нею з'єднана на віки,
Я - це метелики малі,
Я - грім.
Я - птах,
Я - гори й ріки.
Я - це сюрчання вод весни,
Я - вітер, що зриває листя,
Я - ранки тихі і ясні,
Я - калинових грон намисто.
Всім серцем віриться мені:
Я не розстануся з землею.
Від тихих зір у вишині
Я повернусь туди душею,
Де я - це солов"їний спів,
Де я - і хмарка, і краплина,
І радість весняних ланів,
І темна ніч, і світла днина.
Люблю, земля, красу твою,
Царице в сонячній короні,
Тому і душу віддаю
В твої натруджені долоні.
ІІ
Я вчорашнім листком оживу,
Й зустрічатиму знову весну,
Я стискатиму в пальцях траву,
Й квітку сонячним днем осяйну.
Я прокинусь від вічного сну,
Мов зоря, обійму далечінь,
І за обрій, мов птаха, гайну,
У прозору незміряну синь.
Я землі відкриваю долонь,
Я руками стискаю струмок,
Я зорі поцілую вогонь,
Й приголублю я безліч зірок.
Я вчорашня людина Землі,
А сьогодні я простору лет.
Серед зір линуть душ кораблі,
Десь і мій там неспинний корвет.
