А може, ти ляжеш скраєчку підвіконня неба ,
Підсунувши погляд до самих яскравих зірок…
А я, сонячним маревом ніжно тулитимусь тебе
Крізь завісу бажання й нескромних думок.
Крізь простір і час полечу у далеке безмежжя
За собою лишаючи вслід лиш веселий танок
Аби ти у суцвітті зірок так наївно й бентежно
Заплів в мої коси цнотливий, весільний вінок.
Розплачусь дощем у блискавці грому – миттєво,
Розвіюся вітром… останній бузок,
Остання тичинка в суцвітті безумного світу
Віддає аромату останній духовний пилок.
Так пахне на краю того неба де поглядом карим
Уперше торкнувся моїх щирих думок.
Де вперше тулилась до тебе шепотом губ
Підсунувши погляд до самих яскравих зірок.
