Розперезався день та спочивати лiг,
Розкинувши паски червоною зорею,
А смiх його майнув за перелiг
I на болотi розбудив лiлею.
Що сяє-висява, як мiсяченька рiг,
Що виграє усмiшкою твоєю.
О поцiлунок , найсолодший грiх!
Моя Джул’єто, Мавко, Дульсiнеє.
Дивись, он свiтляки – схвильованi слова.
Їх безлiч у травi – то казка ожива.
Єдині ми, удвох на цiлiм свiтi.
Ще мить одна – i стануться дива,
Бо з кошика зчорнiлої блакитi
Летять зiрки на сосен верховiття.
