Та ні, не зіркою шоу-бізнесу,
Щоб дратувати усіх по сім днів на тиждень
Своєю присутністю на екранах,
Які мене розтиражують по всіх усюдах.
Або побачити свою фізію
На обкладинці глянцевого журналу
(гидота!)
Який неспішно гортатимуть наманікюрені ручки
перекисних білявок.
Розв’язаний шнурок на черевику
Назавтра стане сенсацією –
Про нього напишуть в газетах,
Викладуть відео в інтернет.
І неформали на своїх сайтах
Зловтішно писатимуть: «От дебіл –
Шнурка зав’язати не вміє!»
І – звичне вже – «Смерть попсі!»
Тим більше стати зіркою
Українського кінематографу,
Що як золото Полуботка – невідомо, існує чи ні.
Та й де ви бачили українських кінозірок
Після смерті Миколайчука?
Або ж найгірше – стати зіркою танцю,
Disco superstar.
Збивати дихання в духоті прокурених залів,
Вертатись додому о третій ночі
І падати в ліжко без задніх ніг,
Що відвалилися на танцполі.
Ні-ні, я хотів бути просто зіркою,
Небесною ластовинкою.
Хоча й бути зіркою – теж не ажур.
Постійно світити на видноті
Під перехресними поглядами
Окатих обсерваторій,
Де тебе занотують у каталоги
Під номером, довшим за титри у серіалі.
Та то ще терпимо, а от коли
Дев’ятикласник тебе даруватиме дамі серця
(вже вкотре!)
Або слухати без кінця всілякі рожеві банальності:
«Люба, ця зірка прекрасна, як ти…»
«Кохана, ти гарна, неначе та зірка…»
А ще працювати каскадером по серпнях –
Кидатись вниз головою
Заради чиїхось бажань.
Ви уявляєте, скільки бажань
Припада на одненьку зірку?
Та що поробиш – робота така у зірок…
