Я дев’ять років уже не множив
Ані в стовпчик ані в умі ні в рядок
І для мене найпростіша фігура
Уже не трикутник і квадрат
А – покоївки. Незчисленні форми
Бентежать мені ум і в довгих повістях
На сон грядущий смерті марно чекаю
Героїв головних висохлих сторінок
* * *
Від тебе залишивсь узір на шпалерах
І троянди на стінках чашки
Усе відкликається ще тобою
І здригається плечиків кашель
Близькозоре дзеркало ще болить
Від замаху рудих вій
У ньому тоне на річку неглибоку вид
Із розбігом уверх і вниз
Опустіла твоя каблучка й плаття
І немає на що впасти гривці
Стиснута в прощальному потиску рук
Кофемолки ручка
ІІ
1.
мене шукали там, де сплять
там, де не сплять, де п’ють
там, де не сплять і цілісінькі ночі
лежать із розплющеними очима
шукали там, де пам’ятають слабо
що начебто згубилося щось десь
і судомно шукають досі
* * *
кому здати квартиру, щоб людина
надійна була й не загадила все
і щоб іще й платила справно
притім що, так, крани злегка течуть
і плитки постійно падають прямо у ванну
квартирка взагалі-то невеличка, хоча
й у центрі, і багато непотрібних меблів, і таргани
а головне, коли здаси, де ж-бо самому жити?
* * *
бик виходить із вод, із моря коридору
ліниво під ногами білий лежить пісок
роги оголені і він цілує тореадора
залишаючи сліди помади й стиглого моря сік
* * *
Ти чуєш вітер не згорів ще
задихається повільно як у пляшці
як вентилятор б’ється у клітці
дує в потилиці
здивовані брови кишенькових годинників
навіщо тобі спуски схилами пологість
коли лист жовтіє від’їжджаючи в каретці
й у спину впирається лікоть
* * *
як ти мені це передала, як прищепила
море замерзле під час припливу
сніг посипаний сіллю, піском
наче мертвий лежав – прикидався
все мінялось, мінялось не в тому порядку
за вікном згасили світло, смикнувся ліфт
четверо нас повільно вниз усередині
спекотно мабуть слабко горить табло
ляпкою перевідною розплилася пляма
поруч і паралельно сміттєпровід іде
