| © Ольга Кряжич, 24-03-2011
|
ЗОРЯ ПОЛИН
"І засурмив третій янгол, - і велика
зоря спала з неба, палаючи, як
смолоскип. А ймення зорі тій Полин."
Апокаліпсис
І.
І третій янгол засурмив... -
Урвався враз пташиний спів,
І вітер стих - не стало сил,
Бо зірка у дорожній пил,
У річку, на квітучий гай
І на життєвий водограй
Упала. Час гальмує плин,
Бо є ім"я зорі - Полин...
І правдою тих слів гірких
Зі сторінок священних книг
У наші душі дзвоном б"є -
Вклоніться, Бог на світі є!
А ми, блукаючи в пітьмі,
Не Богу, а ідеям дні
І ночі промолили всі,
Тож день в енписаній красі
Померк. Бо на землі є біль,
Гірка трава той чорнобиль...
Апокаліпсису слова
Народ для себе відкрива
Запізно - помахами крил
Легкий дияволовий пил
Незримим змієм впав на нас
На всіх, та у свій день і час.
2.
То крок в історію один -
Трава полин, зоря Полин,
Навіщо, за які гріхи,
Прийшли миттєвості лихі?
За ті часи, коли терор
Нам дарував голодомор?
Вмирали мовчки, тихо ми,
Вбачали з їжею ми сни.
Ні слова з напівмертвих губ...
Всміхався Сталін-душогуб.
Ми не раби. Раби - не ми,
Бо раб бунтує, ми ж німі!
Бо ми німі, коли кати
Ікони нищили й хрести
І гнали Бога із сердець,
І наближали наш кінець.
Віровідступник, хто ганьбить
Святе святих. І хто - мовчить.
А ката тягнеться рука -
Горлянку, капосна, шука.
З усіх країв, з долин і гір
Веде дорога у Сибір.
У загратоване вікно
Поглянемо - і мовчимо!
"Вперед! Дайош!" - є ціль одна,
Життя людське всьому ціна.
І на кістках міста ростуть,
І ріки мають нову путь,
Ми щильно здобрили поля -
Дасть кращі врожаї земля,
У нас будинки до небес,
І бомби атомні, й АЕС,
І п"ятирічку ми - за рік,
І не здогнати нас повік,
У нас "Ур-ра!" луна, мов грім,
Щасливі люди - бо мовчим!
Де волелюбний голос?
Стих...
Великий гріх - мовчання гріх.
3.
Милуються молодята,
Воркочуть, мов голуб"ята,
Щасливої долі просять -
Кохання у серці носять.
"Хай щастя і доля з нами
Зростає дочками й синами.
Дай Боже, щоб наші весни,
Об"яті коханням чесним,
Не взнають біди й розлуки!
Хай діти ростуть... И онуки!
А хата, - мов повна чаша,
Й любов непохитна наша."
- Кохаєш?
Шепоче: - Вірно!
А ти мене?
- Я - безмірно!
- Дивися, мій любий, квіти
Злітають, мов пташка з віти,
Й до ніг опадають рясно -
Чому вони передчасно?
- А ти не журися, любо, -
Цілує він ніжно в губи. -
У світі квіток не стане -
Я квіткою тобі стану!
Лише накажи, кохано:
Прокинусь раненько-рано,
Й квітки, що буяють в полі
Лежатимуть в хаті долі,
Мов килим, щоб ти ходила.
Наказуй! Зроблю я, мила...
І ллється кохання трунком,
Цілунок п"ють за цілунком,
З дерев облітають квіти -
Бажають всю землю вкрити,
З квіток утворився килим,
Кохаються мила з милим.
4.
Добу вже лихо п"є життя,
Комусь навіки каяття.
Життя квітками обліта,
Неначе молоді літа,
Згасають молоді літа...
Четвертий блок... Аес горить, -
Для багатьох фатальна мить.
Чорнобиль. Прип"ять - сліз ріка,
Вода твоя тепер гірка.
Росте чорнобиль у полі,
Злітає лелека-доля,
І клекіт журливий усюди:
- Що ж нас очікує, люди?
А до Москви так далеко,
Не долетить наш лелека.
Має чудову рацію
Відділ дезінформації.
Хай мовчки конають люди,
Паніки майже не буде.
Читайте радянську пресу
З оспівуванням прогресу.
Раптом громада ув очі:
- Більше мовчати не хочем!
Рятуйте братів і сестер,
Керівництво СРСР!
Тридцять кілометрів зона,
Навкруги стоять кордони,
Не вповільнює час бігу,
Із квіток накидав снігу,
А пусті подвір"я й хати
Довго будуть сумувати,
Бо земля без людства - гола,
Тиша й тиша є довкола...
5.
Летять колеса по землі,
Хатини вже такі малі!
Поглянь, подружжя молодих,
Востаннє на квітковий сніг,
На стару хату, на село,
Що снігом дивним замело.
- Милий, що там нас чекає?
- Вибач, люба, я не знаю...
- Чи нсмтануть дні веселі
В наших опустілих селах?
Навесні дерева знову
Розмаїттям пелюстковим
Нас зустрінуть?..
- Я не знаю,
Та надію в серці маю.
- Краю! Краю любий, милий,
Чом тебе занапастили,
Твоє серце, твою душу?..
Я про те сказати мушу
Що земля страждати буде
Доки є байдужі люди.
І знову чистий небокрай.
Чарівний український край,
А навкруги - лани, поля,
Квітками зрошена земля,
Та тінь АЕС не має меж -
Від долі, кажуть, не втечеш...
6.
Під серцем жевріє життя,
Майбутнього нове буття.
І першим криком на весь світ
Вже шле малюк батькам привіт,
І тепла хвиля добрих мрій
Все зле скликає на двобій.
Синок... Василько на ім"я,
Яка ж то доленька твоя?
Ким будеш ти на цій землі?
Майбутнє - космос, кораблі...
Чи, може, нива золота,
Й трава нескошена густа,
Ранкові заводські гудки,
Машини дійові, прудкі,
Зростай, як деревце, малюк,
Чекає край майстерних рук.
Зростай, цвіти, як маків цвіт,
Орлям вирушуй у політ,
На заздрість іншим малюкам,
На радість молодим батькам,
Не знай ні горя, ні біди,
Й гіркої Прип"яті води,
Й розладу, що зазнав прогрес,
Й... меча, що втримує ЧАЕС...
7.
Чути голос соловейка,
Колиса дитину ненька,
Та співає колискову
Про садочки, про діброву,
Та про небо все у зорях,
Про життя, де зникло горе.
Лікарі чатують поряд,
Лікарі своє говорять:
- Нене, лихо обминуло,
Всі про це давно забули,
І Чорнобильські пожежі
Не зайшли у ваші межі.
А як тільки буде спогад,
Хутко вдаримо на сполох,
І радянська медицина
Вболіватиме за сина.
Щокі бліді у Василька
І суму набігла хвилька, -
Серце стучить без зупину:
- Чи ти не хворієш, сину?
Посміхнений знов маленький,
Зітхнула зраділа ненька.
Не хвилюйтесь любі люди,
Більш Чорнобиля не буде.
Чатує ЦК партії -
Стяг у руках: на варті ми!
Бо з Москви нам видно все:
Що горить і куди несе.
Тож пельку закрий, народе,
Благанням нема нагоди!
Волосся русяве м"яке,
Неначе кульбабка легке,
Блакить у очей - неба синь,
Зростає, мов квіточка, син...
Зриває листки календар, -
Василько одержав буквар,
Бо дні - ніби кроки стрімкі,
Гортає життя сторінки.
І літо дитяче мина,
І дзвоника чути луна,
Чекають завдання важкі,
Й "п"ятірки" найперші в житті,
І перші слова "мама". "мир",
В майбутнє спрямований зір -
Свою як дорогу знайти,
Дорогу своєї мети?!
Та раптом минуле луна -
Лікарні безбарвна стіна,
І лікар, що каже:
- Василь!
(А в голосі смуток і біль),
- Васильку, не бійся, гаразд?
Аналізи крові ще раз
Здаси і приходь на прийом. -
Якби це було хибним сном!
Як серце у грудях щемить -
Важка ця для лікаря мить.
Вільна стала Україна,
Хай ніколи не загине,
Хай квітує і буяє,
Власну долю й хату має!
Тільки поряд брат російський
Зазіха на волю свійсько:
- Це - моє! І то є наше!
Мій і хліб, і сіль, і каша,
Мій Донбас і Чорне Море,
Кримське небо, й зорі, й гори,
В Крим пустіть під вашу "кришу",
І платіть за газ скоріше!
Все давай! - Хапає радо.
А Чорнобиля не надо?
- Що? Чорнобильська заграва? -
Каже брат: - Не наша справа,
Бо для нас це не ділема -
України є проблема!
8.
- Васильку, синку, не журись
І посміхнися, як колись,
Візьми це яблуко, малюк...
- Матуся, чому кряче крук,
Неначе скликує біду?
Он там, у нашому саду...
- Ні-ні, Васильку, ти не плач,
Не завжди буде час невдач.
... Немов розвіяла грозу,
Та крадькома змахне сльозу
Матуся. Адже поруч син,
Не треба, щоб журився він.
- Лейкоз. Тримайтеся, мамо, -
Сказав лікар твердо, прямо, -
Та сподівайтесь на Бога,
Єдина це допомога.
Ми поряд будемо з вами,
Тримайтесь, тримайтесь, мамо!..
І небо чорніє синє,
Як доля малого сина,
І дощ струменіє рясно,
І зорч на небі згасли,
Та одна, одна не згора -
Все палає Полин-зоря.
Надії жевріє вогонь,
Що мине лихо осторонь,
Бо молоде стрімке життя
Не хоче йти у небуття.
Тамує мати в серці біль,
До школи знову йде Василь,
Чи круговерть школярських діл
Додасть життю хлопчини сил?
9.
Гірке горе, коли батьки
Лічать самі свої роки,
Поряд старість хова віки, -
Ні синочка і ні дочки.
Але є найстрашнішим те -
Вмирає життя золоте,
Проводять на вічні шляхи
Не діти батьків,.. навпаки...
Горе тим молодим батькам -
Йде у вічність хлопчина сам.
Всі надії ідуть за ним,
Залишають від щастя дим,
Рани в серці, в життй - журба,
Чом мовчазна людей юрба?
Таємної прошук війни? -
Чому гинуть доньки-сини?..
Україно, рідно моя.
Для кого квітують поля,
Для кого співають птахи,
І хвильки вирують ріки,
І квітнуть кульбаби м"які? -
Вмирають твої діточки...
Вмирають у місті й селі
На нашій страждалій землі,
Їх душі до неба летять,
У рай... Там де зорі горять
Й не чути набатовий дзвін
Від чорної зірки Полин...
- Ви, експерементатори,
Життя експлуататори,
Бо горем та невдачами
За помилки заплачено.
І все життя платили ми,
Конали геть безсилими,
Та у німоті невпинно
Ми згинали свої спини.
А тепер за це мовчання
Гинуть Васильки та Гані,
Каті та Юрки... О діти,
Спалені зорею квіти.
Хочу я як бідна мати
Ще вам істину сказати:
Щоб життя цвіло й буяло -
Геть байдужості навалу!
Не мовчить ви більш ніколи -
Помирає все довкола...
10.
Є у душі моїй журба,
Я лікар, і мені - ганьба,
Бо я навчалася роки,
Гортала зошити, книжки,
Плекала мрії, що колись
Життя врятую. Натомість
Зі мною поруч смерть і смерть,
І мрій минулих круговерть,
І душ дитячих зорепад,
І білий лікарський халат... -
Моя мета - зціляти біль,
Та дужим є той чорнобиль!
... Ось п"ятирічні малюки
Стягли докупи подушки,
І чую - почалася гра.
Та що це? - смерть, земля сира...
І ролі - все як у житті, -
Матуся - я, а татко - ти,
А це синок наш, він вмира.
Яка страшна, жахлива гра!
І в подушки - в труну кладуть,
А ось вже і остання путь,
Промови, сльози, і - кінець...
Оце так гра, та хай їй грець!
В палату вхожу: - Гей, ви, там!
Всміхаюсь радо малюкам,
Та хтось з дітей мені гука:
- Тс-с! Ми ховаємо синка!
- Та що ви, любі, є життя,
Навіщо вам те небуття,
Є сонце, трави, квіти, сміх!
Вони мені:
- Не для усіх.
Попереду маленький Стах,
Доросла мудрість у очах,
Вказав рукою: - Неба край -
Там Бог... Нас всіх чекає рай...
Я ледве вгамувала біль
І замість сліз на віях сіль,
Здається - божеволію
Від цього вже поволі я.
Та чую раптом - плаче хтось,
Мерщій! Десь лихо скоїлось.
- Василько?! Де тобі болить?
- О лікарю, я хочу жить!
11.
Прийшла мати до Василька:
- Ну-мо, заспокойся, синку,
боже, що з тобою, любий. -
Пестить сина і голубить.
- Чи я буду силу мати,
Чи примушений вмирати? -
Дивиться Василь у очі
Й каже: "Вмерти я не хочу.
Це вікно мені, як грати,
Хочу я в хокея грати,
Бігти в школу на уроки,
Хай життя лунають кроки!
Буде це у мене, нене -
Поле, річка, зорі, небо?
Чи я життя відчую смак,
Я буду жити, мамо?"
- Так!
Ти помандруєш в далечінь,
А зараз - трошечки спочинь.
- Мамо, сніг на землю пада,
Чом земля йому не рада?
Дерева голі і сумні,
І тому кепсько і мені -
Вмирають наче, як і ми...
І схоже це на хибні сни,
Немов життя останній змах,
Я буду жити, мамо?
- Так!
Ще ти злітатимеш до зір,
Ти тільки, синку, неньці вір!
- Тоді ж чому не стало сил?
Надія вже не має крил,
І все болить, вогнем пече,
Немов життя струмком тече
З малого тіла в інший світ -
Десь там птахи злітають з віт,
Той світ без горя, зла і вад,
І зветься диво - райський сад.
Так, мабуть скоро вже засну,
Чи я побачу ту весну?
Пташок почую навесні?
Я буду жити, мамо?
- ...
Полин-зоря, зоря-Полин,
Скажи, навіщо тобі син?
Отруйний полиновий дим -
Це пам"ять мертвим, біль живим.
... Звісточку шле мені синка
З неба - блакитна хмаринка
Наче Василькові очі...
Щось він промовити хоче...
Вітер відносе хмаринку,
Синку!.. Куди ж ти, мій синку!...
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
