так вітри розривають померлі мушлі
так пісок пропікає чаїна сльоза
озирнися – з небес уже сходять груші
і зникають в траву на сто років назад
в такий час все густіше віконний погляд
і, здається, ти знаєш: вода не мине
та крізь вікна пливуть корабельні щогли –
паперовий кораблик відносить мене
і, здається, ти знаєш: вода між нами,
дні пливуть, мов розбиті футбольні м’ячі,
крізь гілки, не принесені голубами,
крізь слова, по яким не ідуть дощі
