Якщо ти без надії сподівалась,
То стрижень волі не зломить в тобі.
І де та зрима воля тільки бралась
У хворій зв'ягельчанці для борні?
Сама такого прагнучи, боролась,
І щастя мить тобі весна дала,
І фортеп’яном проганяла кволість,
словами тугу й смуток сповила.
Твої слова, неначе криця, тверді ,
І гострі, наче самурайський меч,
Що шматував, рубав брехню відверту,
стинав невірам голови із плеч.
Той меч тримають гідно українці,
Він дав нам віру й жагу до життя,
Пліч-о-пліч йдуть чернігівці, волинці,
Поліщуки із прірви забуття.
Знедоленого краю поетеса
З колін на ноги наш народ звела,
На клич твій думка волею воскресла,
І нас до перемоги повела!
