На порослому мохом схилі ,
Під навислим неба свинцем
Зацвітали пишно трави хилі,
Обціловані вітром - ченцем.
Вишкірялися жовтизною,
Сходили краплинами роси,
Сонце напували трутизною
Без чекань на помах коси.
А мені заманулось зірвати,
Швиргонути тобі до ніг,
І сім струн душі розірвати,
Проголосивши бліцкріґ.
Несла квіти до храму духу,
А потрапила на торжище,
Де, виплоджуюючи ядуху,
Бовваніло криваве божище.
Погляділа назад – крутизна.
Шляху зміряно так багато…
Вийшла в мене весела тризна,
Празникую печальне свято.
