Якось я бачив дівчину
у великих чорних туфлях.
Вона йшла вулицею
і поспішала.
Я сказав їй щось услід,
і вона всміхнулась.
Чому навколо стільки авт?
Чому пам’ятник Свободи
такий високий?
Куди відпливає білий пором?
Моя дівчина краща за всіх,
і вона це знає.
Вона фарбує губи
яскравою помадою.
Але чому фонтани
постійно б’ють угору
і досягають межі?
І де купити поштову марку
з велосипедом?
ЧЕРВЕНЬ
Сонні приятелі
пішли геть з вечірки.
Делікатна дівчина
миє посуд.
Скоро всі прокинуться,
скоро прокинуться,
а ми ляжемо спати.
У кімнаті нагорі
ввімкнули радіо.
Прогноз погоди
сприятливий.
Після обіду можна буде
поїхати на море.
А поки домито останні тарілки,
я цілую її,
і ми йдемо в душ.
Уважно миємо
одне одному спини,
цілуємося, підтримуємо
одне одного, сміємося.
Великі рушники,
Ми закутуємось у них
і йдемо до спальні,
свіжа білизна пахне
Антарктидою. Ми зігріваємо її
легким коханням.
Жодного будильника,
ми прокинемося самі,
тільки треба встати
і закрити штори.
І ми вкладаємося,
наче дві мушлі.
Шум моря.
ЛИСТ ДО ДРУГА
Якби я був моряком,
плив би геть на півроку звідси,
дорогий друже. А так
постійно живу тут,
охоронець, чи що.
А що охороняти –
кількоро спальних
районів, автостоянку?
Нічний кіоск, у якому
неголений мужик продає
цигарки й пиво?
Утім, є ще
центр із несподіваними
бюро. В яких молоді
самовпевнені люди займаються
якимось дизайном у ладних кріслах.
А є ще дівчата, які
зачиняються в туалетах клубів
і виходять із очманілими непрозорими
лицями, переповнені гарячим
золотом. Потім вони перетворюються
на садові лавочки.
Я люблю це місто,
таке ж як усі. Тут
можна знайти вершкові лікери
і віртуальні іграшки
місцевого виробництва.
Є прогресивні
ді-джеї і є комерційні
ді-джеї. Є зупинки тролейбусів
із рекламою жувальної ґумки.
І ми в ньому тратимо свої дні, мов
цигарки, мов папір для листів, мов
льодяники. Задумливі склодуви, ми
видуваємо жарівки із затуманеним
склом. Ми усміхаємось і пересуваємося,
немов ведмедики, неначе хлопчаки, мов спалахи.
Попереду нас веде Мікі-маус, він слухає
ейсід-гауз. Але школярі готові розпочати
гру. Вони мають усе для любові: тролебуси
і дні народження. Тож зачекай. Телецентр
на острові, острів на річці. Після нічних
програм нас завжди очікує маршрутка.
Вусаті водії пам’ятають часи рок-н-ролу.
Порожнє сніжне повітря стоїть високо. Ми
вирушаємо. По домівках, де треба залізти
під гарячий душ. По домівках, де ми живемо.
Де треба виспатися, поснідати під
бурмотіння новин, зробити декілька дзвінків.
Ковток кави, дзеленчання ключів, ми вже далеко.
Ми стартуємо у нові дні, нові серйозні
дні. І якщо хтось не має рації, ми розповімо йому
про це пізніше. Коли усі зберемось і сядемо
за одним столом. Утім, і тоді ми говоритимемо
про інше: про тенісні ракетки,
американські університети, значення слова
„джаз”. І хтось танцюватиме, скрутивши килими,
на блискучій підлозі. Ще раз.
РОСІЙСЬКИЙ BOYFRIEND
Що залишає другові дівчина-німкеня
перед тим, як повернутися додому?
Заношену, але страшенно милу
майку Replay, пляшечку із залишком
парфумів Calvin Clein “one”
(унісекс). Адресу: якась-там
штрассе. Вона любила заходити
у Макдональдси й брати там
ванільні коктейлі. У нічному
автобусі вона слухала на своєму
сі-ді-програвачі Ніка Кейва
та Suede. Вона була незалежна і
їй не подобалося, коли її пропускали
вперед або надто пильно на неї
дивилися. Скоро вона працюватиме
у найбільшому готелі Ляйпциґа,
де спочатку їй доведеться пройти
практику в ресторані, а потім у портьє.
І лише через кілька років вона перейде
на вивчення менеджменту й стане
працювати адміністратором ув одному
з готелів або навіть відкриє свій
власний ресторан. Її російський
друг, очевидно, не зможе приїхати
до Ляйпциґа, тому що найближчими
місяцями вона буде страшно зайнята
по роботі. У неї коричневі
очі з краплинкою зеленого, дуже
мила зачіска. „Я ніколи не вийду
заміж”, – каже вона. – „Заведу
дитину й сама її виховуватиму”.
Її відвіз автобус о 12.00. Кінцевий
пункт призначення – Штутґарт. Вона
вийде у Берліні і сяде на потяг
до Ляйпциґа. Приїде, попере
речі, подзвонить подругам. „У мене
був російський boy-friend цілий тиждень.”
„Та що ти!” Майка Replay, парфуми
Calvin Clein, адреса: якась-там штрассе.
МЕШКАНЕЦЬ ЦЕНТРУ
Я люблю твоє проведення часу,
твоє ходіння дев’ятьма вулицями
та сімома кафе,
мешканцю центру.
Ти зауважуєш
самотню дівчину
у припаркованому авто,
що чекає на щось із таким очікувальним
виразом на такому очікувальному обличчі.
Ти бачиш клерка у плащі,
що підіймає до очей
руку з годинником так повільно
ніби це портовий кран,
що зносить до неба
турецький автобус.
Ти бачиш продавчиню
у магазині спортивних товарів,
коли він уже зачинений,
проте світло ще сяє,
що вклалась і заснула
серед лиж та манекенів
у спортивних костюмах.
Вона раптом злегка обертає
руку уві сні й відпускає долоню,
і та розкривається,
немов обіцянка ніколи-ніколи
нічому не вірити.
Ти ковзаєш повсюди,
ти ловиш себе у сплесках вітрин,
ти вмієш читати про погоду
на останніх сторінках газет.
Майбутнє – це вітер,
але коли хтось заплющує очі,
це стається у реальності швидко,
у пам’яті – повільно.
Мешканцю центру,
ще ти вмієш читати по губах
дівчат на плакатах,
що рекламують косметику.
Вони кажуть: „Мені 18 років.
Вільна плавати, вільна мати”.
Або: „Я стараюся, тому що
я вмію або я вмію, тому що
я стараюся?” Пошук значень –
як спроба розміняти гроші,
але надто великі купюри
нікому не потрібні
сьогодні.
ФІЗИК
Не стачає мені, брате, кисню,
лежу, божевільний, у теплій постелі,
журналів п’ять під подушкою,
й усі про новий дизайн,
врятуй мене, брате.
Поступив я вчора на роботу
й зрозумів: сьогодні на неї не піду.
Слухатиму тебе,
добра справа.
Ти тільки, брате, не поспішай.
Не вставай і не мудруй,
не метушись. Борода мені пасує.
І вже цікаво те, що на вулиці.
Я готовий до всього: сиджу на речах –
на шубі й в’язці підручників.
Можу стартувати на Місяць,
хоч його вже поділили американці.
Та ми таки щось знайдемо, я впевнений.
Пити я більше не буду й курити натще.
Скажи, що ще. Землю буде звідти видно
на півнеба. І я гулятиму Місяцем,
заклавши руки за спину, повторюватиму формули,
формули, формули й креслитиму на піску.
Якщо там немає піску, треба прихопити з собою.
Взагалі треба скласти список.
І записати кілька відеокасет із видами
місць, де ми часто бували:
дім, школа, та вулиця, центр.
AFTERHOURS
Коли вони виходять із вечірки,
ті, що пережили цю ніч разом,
хтось не може вгамувати скажене
серце. Вони довго сидять
у єдиній відчиненій чайній,
де звичайно коротають залишки ночі
різноманітні гультяї та гультяйки.
Повітря хороше. Ось вони вже плентають
до поблизького парку. Хлопець у куртці
із капюшоном випрошує мимохідь
у двірнички мітлу й старанно
підмітає протягом кількох хвилин недопалки,
осколки й листя, залишаючи асфальт.
Трамваї, прозорі й скляні,
мандрують. Драґ-дилери повільно
підраховують прибутки. Одинокі
повії зачиняють сумочки
на схрещених ногах. Місто порожнє,
мов рибальське селище у сезон ловлі.
Церкви припіднімаються й повільно
обертаються навколо осі. Залізні
смітники порожні. Тихо-тихо починається
дощ. Його можна перечекати на пошті,
де приємно надіслати листівку. „Усі ми
живі, у тому кафе та сама офіціантка,
на тій вулиці тепер більше офісів,
і ті, які все ще виходять ранками
похмелитися, задумливо дивляться
у нові вітрини, вишиковуючись біля них
цілими рядами. Потім вони знову
починають рухатися, здається,
завдяки зменшенню зморщок.” Невдовзі
вулицями пронесуться авта тих,
які женуться за вдачею, маючи надію
ошелешити її білою сорочкою. У порту
швартується фінський пором. Ліниві зграйки
молодих, що протанцювали усю ніч,
випливають із провулків. Глухі жарти,
якісь перекази. „Добре було б зараз
погладити собаку”, – думає дівчинка
із заколками у волоссі. Це її
перша ніч на ногах, і вона втомилась.
Але все одно не йде додому, де її
й так чекає нагінка. Зате вона
познайомилася з ді-джеєм, який
пообіцяв їй записати кілька касет
своїх міксів. Він їде геть на велосипеді.
А дівчинка п’є гарячий шоколад, знаючи,
що додому її повезе тролейбус,
де кондуктором буде невпевнений
чоловік, який тільки скоса позирає
на хуліганів, що проїжджають
без квитків. Вона йому співчуває.
Він подібний на вчителя літератури.
Дівчинка ставить паперову склянку
на металевий столик. Їй стало
тепліше. Тепер можна вийти на вулицю.
Пробігти повз перехожих.
