Колисали дощі тихий шепіт трави,
Умивались степи на світанні в росиці.
Синьооку волошку бездумно не рви,
Хай у сяйві яснім її погляд іскриться.
Не займай і ромашки, дзвіночків з трави,
Хай вдихають вітрів аромати бентежні...
І ніколи не бійся схилить голови
Перед світом краси, і ступай обережно,
Аби не поранить ні шовку трави,
Ні душі, ані серця тендітній стеблинці.
Перед зрадою й злом не схиляй голови,
Краще тихо поплач, посумуй наодинці.
* * *
Літній ранок ступа обережно в степу.
Він купається в тиші і росах.
Гусей диких у небо піднявся табун,
Щось лелека шукає в покосах.
Жайвір пісню співа в високості небес.
І волошки блукають у житі.
Скільки див у степу! Скільки різних чудес!
Не згубити б прекрасної миті.
* * *
Під плач дощу і дикий регіт вітру
Останнє листя падало на брук.
Сміялась осінь впевнено і хитро,
Аж занімів із дива чорний крук.
Вмирало листя на холоднім бруці,
Загнане вітром, зранене дощем.
Воно стогнало в передсмертній муці,
Мені віддавши смуток свій і щем.
