Я зростала в селі, у поліськім селі,
І від того любов у мені до землі,
До степів, до гаїв, до небесних висот.
І на рідній землі не колючий осот.
Босоніж по стерні, босоніж по піску...
Я мелодію вчула степів гомінку,
І душею пила неосяжну блакить...
Срібним птахом до мене дитинство летить,
В буйних росах купається пісня дзвінка,
І волошка сльозою з дитинства вінка.
Тихий шепіт гаїв, передзвін хлібних нив,
На світанні зорю жайвір ніжно тут пив,
І всміхалась ромашка предивна мені,
Закохалась я в очі її неземні.
І малиновий дзвін понад степом крилом,
І лелека у небі кружля за селом.
Запах м'яти, любистку і сміх чебрецю,
Васильків сині очі землі до лиця,
І цілунок зорі, вечоровий розмай –
В моїм серці дзвенить зачарований рай.
Відгукнися до мене, дитинство моє,
Із твого джерела серце стомлене п'є.
Я пораненим птахом до тебе лечу,
Журавлино ячу, журавлино ячу.
