Чи ріки можуть вмити заспане лице?
Розбити холодом води розпуку денних снів?
І це тремтіння, лікарю, вже не болить, а лиш пече,
Немов вогонь, немов розкудрений на полі дим.
І я у нім, мов вій, немов гадюка розповзаюсь,
Скнидію і кричу «На допомогу! Хутко, сучий сину!».
Та сам дивуюся, де тим сучим повбиратися у раї,
Та де там сину народитися в гарячу полуднину?!
Розплющу очі й запиваю звісною водою з крана.
Бетонні вікна і квадратні стіни на руках держу.
Я винесу усе з вогню, бо я таки скотина.
І я запряжений чортом і я додому йду.
Згоріти б нахуй.
