Вкраїну четвертують сучі діти -
Братки безбожні, прихвостні Москви.
Чого ж чекаємо? З небес халви?!
Несила вже терпіти й мовчки сніти.
А де ж та сила, що веде вперед?
Де ж ті уми, що мовлять до народу?
Раніше серце рвала нам свобода.
Тепер, що не слова - облуди мед.
Невже ми безталанні й недолугі,
Що ладу в домі нашому нема?
Країна - не країна, а тюрма...
При владі дурні, для котрих ми - другі...
То ж все собі повернемо й свою
Омиєм волю, віддамо нащадкам.
Хай буде їм, як пам'ятка, на згадку:
Рабам немає місця у раю.
