Скоцюрблене в молитві грішне тіло,
Старечі губи творять тихий шепіт,
Лиш вітер слів, повільний і умілий,
І більш нічого у порожній церкві.
Хоч місяць губить світло крізь побиті вікна,
Та окрім світлих плям - у церкві темнота.
Уявний рух тіней здається аж помітним
Навколо почорнілого старого вівтаря.
Посохлі губи шепчуть все молитву...
Які ж гріхи замолює старий?
Чому він терпить дух цей - затхлий й спертий?
І чим він міг прославитись лихим?
А час іде... і місяць непомітно
Витягує із мороку тіней
Лице старого, творяче молитву
І Біль. Й розпуку голубих очей.
