вуличками старого Токіо
простує дівчина
дівчина в білому кімоно
хто вона?
в неї мечі на стінах
самурайські мечі на стінах
і сакура за вікном
яка цвіте щороку рясніше
щороку чимраз рясніше
у її господині довгі коси
тісно заплетені на потилиці
чорні як пір’я ворона
чорні коси як дихання Фудзіями
мандрівники не знають її імені
прибульці не вірять що вона існує
дівчина купує кошик свіжої фугу
у маленького рибалки на причалі
прямісінько на причалі
мокрому від сліз моря і хлопчика
вона буде чистити отруйну фугу
гострими як сонце ножами
як червоне сонце
що не заходить ніколи
вона буде вдивлятись в їхні блискучі леза
і співатиме пісню
давню пісню про мечі та поцілунки
подаровані забутим самураям
дівчина в білому кімоно приготує суші
в саду знову розквітне сакура
і на її гіллі повсідаються ворони
чорні-чорні повсідаються на гіллі сакури
маленький рибалка вийде у море
добра вода його чекає
і велика риба
о Фудзіямо ти нарешті навчився вбивати
і твій подих так само чорний
як чорні коси
дівчини котра й досі гуляє
вуличками старого Токіо
