Так хочеться додому, коли ідуть дощі, -
Чогось не вистачає у втомленій душі.
Я хочу - гори снігу, а за вікном - знов дощ.
Всю зиму - калабані, чи хочеш, чи не хоч.
Здається, що краплина стіка не по вікні,
А гіркості сльозина по втомленій душі.
Здається, що не зможу. Здається, що зірвусь,
Що кину все і просто додому повернусь.
За днем мина ще кілька, а там минуть дощі...
І якось повертатись не хочеться мені.
І навіть як поїду додому, до рідні,
то буду сумувати... І згадувать Дощі.
