1.
їй уже давно сімдесят
вона пенсіонерка з фарбованим у червоне волоссям
помада її морквяного кольору
а чоботи замшеві темно-вишневі
вона звикла до червоної гами
і хапається за неї мов за рятівну линву
вірить у червоне
у неї є двокімнатна квартира в центрі міста
у неї начебто є дача за тридцять кілометрів від міста
з дачі вже вкрали половину паркану і викопали половину рожевих жоржин
а суд за неї досі триває
її колишній знайомий а тепер щур
мабуть хоче наробити у підлозі нір і заснувати там кубло
мабуть він хоче померти на тій дачі
щоб потім діти викинули його висохлий трупик за хвоста
його не люблять дві шовковиці
під ним провалюються стежки
а в сліди люто вгризаються коти і собаки
здоровенна зграя рябих і смугастих
трьохмасних і з рудими підпалинами
однооких і на трьох лапах
покинутих знайдених і знову покинутих
вони заповнюють собою поле від паркану до горизонту
живим чортовим колесом перекочуються через річку
роззявляють роти і дихають ненавистю
старому щуру вже недовго од них ховатися
вони його впіймають і розірвуть
як уже впіймали й розірвали кожну його тінь і рух
кожний усміх і кашель
Віра Павлівна тим часом виходить на балкон у вишневій сукні
і вносить звідти двоє порожніх відер
2.
над нею висить страшне прокляття
колись її баба стара сільська дурепа
знищила сусідську кішку бо та милувалася курчам
у саду за десять кроків стояв якийсь сонний святий
пив росу з вишні і обдмухував на землю чорних жуків
він побачив той злочин сів на пелюстку і в гніві полетів геть
а над Вірою Павлівною тепер висить страшне прокляття
у неї в квартирі троє котів і п’ятеро собак
а в скверик о восьмій ранку і шостій вечора приходять ще п’ять десятків
у квартирі пахне котами і дешевим варивом із круп і кісток
десять років вона тратить половину пенсії на котів і собак
десять років як вона згорнулася калачиком
щоб не займати багато місця
вона стоїть на балконі як деревина над урвищем
а на гілках рясно сидять коти
коли внизу по тротуару йде злодій вони лякають його очима
коли з небес опускається зима вони огортають стовбур хутром
а коли з темних провулків приходить по неї смерть
коти обліплюють дерево так щільно
що вона не може намацати і торкнутися
3.
Віра Павлівна виходить надвір з порожніми відрами
і відбивається від косих очей сусідів як од мух
вона спотикається об їхні слова
і чує морозом на спині їхню злість
згинається ще нижче дихає важче
але вулиця жаліє її
вулиця стає ширшою і коротшою
дерева вдвічі вищими
лавочки в сквері порожніють
ні зівак ні міліціянтів
вона ставить відра на землю випростується
і згукує котів і собак мовою якої не знає напевно
принаймні потім нічого не може пригадати
тільки якийсь теплий гул маячіння тіней
і світло схоже на осінній дим
Віра Павлівна розкладає їжу по мисочках
і годує весь вечірній світ кашею з кістками
втомою і тривожною радістю
що швидко пускає пагони викидає бруньки
і вкривається червоними лапатими квітками
коли я проходив повз неї осінніми вечорами
мені так хотілося спитати так хотілося крикнути
хотілося заволати
Віро Павлівно це ж неймовірно важко!
як ви можете щодня зацвітати!
у вас же не буде сили!
у вас мабуть зовсім біла кров!
та я не мав сили зупинитися
а вона б навряд чи й почула бо таки старість
а якби й почула то навряд чи відповіла б у несилі
а якби й відповіла
то я ж усе одно не знаю мови
якою терпко говорить живе до живого
в час коли навіть Бог
з торбою дощу на плечі
забуває ворушити листя в багатті
спирається на ціпок
зітхає і слухає
