/Триптих/
І.
Я довго вагався,
Мій шлях ізвивався, мов хвіст анаконди.
Мій плащ запилився,
І я утомився від тиші ротонди.
Мене погукали вітри,
Мій меч задзвенів: «Іди!!!»
І я, не чекаючи сходу,
Набравши в бляшанку воду,
Заматавши хліб у ряднину,
Накинувши плащ на спину,
Сховавши меча у піхви
Вирушив в ніч.
Тихо…
ІІ.
Мій шлях буде довгим,
Як будь-який шлях.
Я буду вбивати,
Я буду блукати в лісах.
Я буду вмирати на полі бою
І десь там когось прикривати собою.
Я буду змагатись за правду – такий собі тамплієр,
Не спати ночами, вслухаючись в музику сфер,
Я буду свій хліб із бідою ділити на два
І з нею ж вино забуття випивати до дна…
Вітри мені в поміч, відвага в додачу –
Мечем управлятиме серце гаряче.
Але в час, коли меч мій буде без діла,
Десь при багатті в степу
на коврі із кадила,
Під крики сови, шерхотіння гадюк
Не зброю візьму я до рук,
А старий фоліант і гостре перо
І усе, що побачив і усе, що вело –
Всю історію мандрів і світу
Я змалюю силою літер…
…І вирушу в путь і буду іти,
доки тиша моєї ротонди
Мене знову покличе
І дорога з хвостом анаконди
Обірветься, мов пилюжний обрус, -
тоді я вернусь.
ІІІ.
Наш світ - це пошук і дорога.
Наш час – це мандри.
У нас мечі – слова гіркої правди,
Наш хліб – рідкі розмови з Богом.
Не ваблять нас ні шовк, ні адаманти,
А почуття - лиш кола на воді,
Бо ми – пророки , писарі подій,
Їх співаки і безіменні барди.
І доки світ міниться кольорами,
І дмуть вітри, і є, куди іти -
Ми бережем цей світ від німоти
Мечем й пером...
Хай буде Правда з вами!
