заливає дощем за поріг, за вікно.
я стою на межі і мені все одно.
я стою на краю, верхи на підвіконні.
тільки мить, тільки мент й обірветься в момент
недостиглий рядок, розіб"ються ущент
недоплакані ночі і сонні.
не зволожуй очей і не схлипуй в душі,
ти рядок обірви, не друкуй, не пиши,
може, в тому і сенс, що немає сенсу?..
...розхиталось вікно, я із вітром свищу,
сантиметр вперед - я віддамся дощу,
і на дні його, може, воскресну.
але ні, почекай, дощ, напевно, в мені,
він мені посилає есеї сумні,
я не хочу до нього, не хочу об краплі стертись...
я рядок допишу, тільки не вислизай,
я лише повернусь - сантиметр назад,
я не хочу, не хочу.......
