Повітря знов подібне кришталю.
Дзвенять у ньому неопалі вишні.
І я молюсь. І я тебе молю
нарешті стати всім, але колишнім.
У мене світла – вистачить на трьох!
Тобі віддам і їй – я стану ніччю.
Лише б мене почув нарешті Бог.
І ти почув. Мені любити нічим.
Я випалена спекою чуттів.
Я викошена словом. Я зів’яла.
Ми, зрештою, завжди були чужі.
Вона, своя, між нами вчасно стала.
