Давай повернемо нашу весну,
хай пальці зводить від тепла..
заплаче сніг, затягне сумну
і двадцять нижче-вище нуля...
і двадцять років. тобі-мені,
кричи, кричи - від того не легше,
за груднем десь лишилися дні -
а ми співаємо наче вперше.
Давай повернемо нашу весну,
хай вітер спалить мою вуаль,
земля-земля, віддай хоч одну,
одну, лиш нашу білу весну,
і ми підемо в синю даль.
Давай повернемо наш мотив,
хай крапає дощ ранковий ритм,
хіба не це колись ти хотів?
щасливі й плачемо разом з тим.
Повір-повір, я не поверну,
повір-повір, я вже все знайшла...
Давай повернемо нашу весну,
хай пальці зводить від тепла..
залишимо сльози, може до завтра,
до за-втра.
