Уже давно на місці вирв ростуть азалії
І, як могла, я збудувала дім.
Моє волосся стало довше талії,
Як в амазонських пишногрудих дів.
Від тебе ж ні листа, ані погудки,
Лиш сни віщують «не помер, живий».
Та ще якась циганка і приблуда
наврочила: «Чекай після завій».
І я чекала. Облетіло листя.
Як саван, опустилася зима.
Метілі відмели. Вернулись триста –
Тебе ж нема…
Прийшла весна. Невиплакано очі,
ті триста вже не вої – сіячі.
Я ж все частіш вигоню поторочі
З німого дому вогником свічі.
І відмела зима уже четверта,
в моїм волоссі залишивши слід.
Чекання стали як повітря сперте
У колбі літ…
Чекання стали плинні, як сезони –
Минаючи, не завертають в дім.
Лиш дні - стада важких бізонів –
витоптують довкіль сліди.
Стара циганко, може, ти збрехала
За паляницю й шмат свинини?
Чи ж бачила, блукаючи, ти мало
Печалі - сліз в очах вдовиних?..
…Я вішала білизну, пахло літом.
Знов розпускались при вікні іриси.
Раптово серце стало шаленіти -
І … «Голубко, обернися!..»
І простирадло випране, вологе
Із рук повільно витекло на пліт –
Біля воріт у куряві дороги,
У заметілі з яблуневих віт
Мій воїн, довгожданий мій
Худий, у шрамах і щетині
Всміхавсь мені…сльозами із-під вій
І я всміхалась…
... Замітало цвітом днину…
