Час-наглядач загнав отару спати,
В кошарі вівці – сонні і брудні...
А чоловік, закутий в срібні лати,
В’їжджає в моє місто на коні.
І біль доріг, притуплений дощами,
Як сірий пес, торкається ноги.
Його вуста не пещені жінками,
Його майбутнє – меч і вороги.
Глухих пожеж освячена тривога,
Святих безсонь розіп’яті плачі,
І чорний хрест – німа присутність Бога,
І ангел помсти на його плечі.
................................
Ще глупа ніч. Ще буде час до бою,
Багаття крові стопить мертвий сніг.
Мій воїне, візьми мені з собою!
....зникає чорний плащ поміж доріг.
