«Чи заплаче серце одно на всiм свiтi,
Як я з вами плакав?..»
(Т. Г. Шевченко « Думи мої, думи мої»
1839, С.-Петербург)
Долю з повним келІшком не п‘єш,
Й проклинаєш свою,
Огортають думки
І п’янять ще сильніше ніж хміль.
Хоч багато пройшов,
Побував не в однім ти краю,
Та ніде свою тугу і сум
Приховати не вмів.
Повернутись не можна
Снігами захмелених зим,
І сріблиться морозом
В волоссі твоїм сивина…
Хоч в осіннім смерканні
Ще місяць зійшов молодим,
Ти товариш його -
Буде туга на двох лиш одна…
А під ранок твій друг
Пусту постіль теплом освітив,
Ти ж очей не стулив,
Наче воїн боровся в бою…
Лиш тепер зрозумів:
Від печалі не можна втекти -
Ради чого ж тоді
Залишаєш домівку свою???
